Зробимо рідне Волоське кращим

вул. Центральна, 18, с. Волоське,
Дніпровський р-н та обл., 52043

+38(067)86-66-457
mail@borisfen.org.ua

ПН - ПТ 8.00 - 17.00
СБ - НД вихідний

В конкурсі на написання казок-легенд про Волоське взяла участь 12-річна Ярослава, її творчу роботу ми сьогодні друкуємо.

Волоське дерево

 

Ми знаємо Волоське як звичайне село, але ніхто з вас не замислювався: «Що? Де? Яка історія і яке дерево його життя?». Можливо це організм, який живе, мислить та розвивається? Це як форма горіха, історія заплутана та невідома для неозброєного ока.

Вслухайтесь у слова: «лангура», «стратіна», «кита» та саме головне в житті слово «месе». Ці слова для деяких якась дурня, але для валаха кита – це ж та сама буханка хліба, а месе – це рідна мати. І, напевно, не кожен знає історію про Волоське дерево.

Взагалі вся земля – це живий організм. На цій території знайшлось місце для Волоського. Життя на цих землях було радісне, люди розмовляли своєю мовою – волоською. Поклонялися сонцю, небу, воді та землі. Але в якийсь момент все це було знищено. Чому? Можливо, Боже покарання або доля така була. Та чомусь на цих землях зосталась одна єдина дівчина.

Для спокою на серці потрібно було їй тікати скоріше, збирати речі, але згоріло усе дотла і залишалось їй із собою тільки віру брати і тікати мерщій.

Блукала дівчина степами шукаючи місце для життя. На зустріч їй дідусь старенький трапився. Привів він її до хатини своєї, нагодував та й каже : «Що трапилось, дівчино, з тобою?» Розповіла вона йому свою сумну історію, а дідусь їй сказав: «Допоможу тобі у твоїй біді! Йди в далекі гори, знайди там пастушка, що пасе маленьку вівцю. Приведеш його на землю, де хочеш життя відновити. А я дам тобі в дорогу ковдру та їжу, але тобі потрібно поспішати! Коли вирушиш в дорогу, спочатку валаха знайди, що подарує тобі квітку чарівну, а потім сама зрозумієш що робити далі».

Вирушила дівчина в дорогу. Коли йшла вона біля струмочка, побачила майже непритомного чоловіка, який ледве переминався на ногах. Дівчина підбігла до нього і тихо промовила: «Заради моєї землі, не знайдеться у вас чарівної квітки, що ладна для пастушка?» Чоловік подивився їй у вічі і в ту ж хвилину зник, залишивши за собою малесеньку квітку.

Дочекавшись ранку вирушила дівчина далі. Побачила вона далеко в горах маленьку хмаринку, яка спустилась на землю. Та була то не хмаринка, а маленька вівця, біля якої стояв пастушок. Коли промовила вона до нього слово, не почула вона відмови, тому що ті вуста за все своє життя не промовили ні слова. Взяла вона його за руку та й побігла.

Залишалися лічені кроки до її рідної землі. У неї з пастушком вже не залишалось віри і бачить вона свою згорілу хату. Впала дівчина на коліна і проронила сльозинку, а хлопчик в ту хвилину проріс у землю і став горіхом. Підняла дівчина голову до неба тай побачила ластівку, яка на своїх крилах несла на ці землі життя.

Йдуть з усіх країв люди, щоб радість щиру подарувати і залишитись на цій благословенній землі.

Автор – Смик Ярослава, 12 років

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

Залишити свій коментар

Місія Фонду «Борисфен»

Розвиток Волоської громади. Вирішення нагальних проблем територіальної громади на засадах соціальної взаємодії та спільної відповідальності влади, бізнесу та населення.

Категорії

У нас багато ідей. Фонд "Борисфен" шукає друзів.

контакти фонду